Наукові записки НаУКМА: Історичні науки (Dec 2021)
Спільна історія та віра Русі й Московії у чолобитних київських ієрархів до московських царів і московських патріархів (1620–1680-ті роки)
Abstract
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. зароджуються контакти між православним населенням Речі Посполитої і населенням Московського царства. До московських правителів, зокрема, зверталися православні шляхтичі та представники руського духовенства з проханнями надати допомогу у боротьбі з римо-католиками й уніатами. Перша задокументована згадка про подібні посольства представників Київської митрополії припадає на 1583 р., коли до Москви прибули ієромонах та старці Києво-Печерського монастиря. Активізувалися ці контакти після невизнання польським королем Сиґізмундом ІІІ відновленої 1620 р. вищої православної ієрархії. Відтепер представники Київської митрополії шукали матеріальної допомоги з боку московського царя. Саме до Москви вони відправляли посольства і надсилали чолобитні з проханнями про милостиню. Натомість в очах представників царського двору київські прохачі, які і все руське населення Речі Посполитої, були єретиками. Подібне ставлення спонукало київських прохачів вдаватися у своїх листах до різноманітних стратегій, які б переконали царя у необхідності надати допомогу православним монастирям і церквам Речі Посполитої. Серед таких риторичних засобів та формул-кліше можна, зокрема, згадати апеляції до спільної історії та віри Русі й Московії. У цій статі буде зроблено спробу охарактеризувати цей риторичний засіб та проаналізувати, в яких випадках і наскільки вдало київські ієрархи використовували подібні риторичні засоби.
Keywords
