Радіомовлення як інструмент процесу радянізації західних областей України: особливості становлення та функціонування в 1945-1947 рр.
Abstract
Мета статті – на прикладі Тернопільщини розкрити особливості динаміки розгортання процесу радіофікації в західних областях УРСР та налагодження роботи радіомовлення в перші післявоєнні роки як одного з інструментів більшовицької пропаганди в умовах радянізації краю. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, поєднання системного та регіонального підходів, авторської об’єктивності, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна роботи полягає в оригінальній постановці проблеми, оскільки досліджувана тема досі не розглядалася в українській історіографії. Крім того, в роботі використано значний масив архівних документів, досі не залучених до наукового обігу. Висновки. Радіомовлення виступало важливим інструментом реалізації сталінським режимом політикирадянізації західноукраїнських територій. Його формування розпочинається відразу після визволення регіону від німецьких окупантів і впродовж 1945-1947 років спостерігається позитивна динаміка його розвитку. Редакційні колективи радіомовлення були позбавлення права самостійного творчого пошуку і в своїй роботі керувалися виключно вказівками більшовицької партії. Контент радіопередач відповідав змісту основних напрямків реалізації політики радянізації. Через радіоефір сталінські пропагандисти отримали можливість значно розширити слухацьку аудиторію, прямо чи опосередковано нав’язувати їй більшовицьку систему цінностей, пріоритети нового способу життя, в якому не було місця церкві, приватній власності, свободі вибору в широкому розумінні цього слова. Поступово радіо ставало атрибутом повсякденного життя населення західних областей як один з найбільш доступних засобів масової інформації.
Keywords
