Сучасне мистецтво (Dec 2019)

Експресія страху, жаху і відчаю у живопису Ф. Бекона: «Три етюди до фігур біля підвалин Розп’яття» (1944)

  • ЮЛІЯ АЗАРОВА

DOI
https://doi.org/10.31500/2309-8813.15.2019.185919
Journal volume & issue
Vol. 0, no. 15
pp. 43 – 56

Abstract

Read online

У статті представлений детальний аналіз одного із знакових полотен Ф. Бекона — «Три етюди до фігур біля підвалин Розп’яття» (1944), а також його пізньої варіації — «Другої версії “Триптиха 1944”», написаної в 1988 році. Застосовуючи іконологічний метод, автор показує специфіку художньої інтенції Бекона, пов’язану з гротескним зображенням складних екзистенційних станів страху, жаху й відчаю. Вивчаючи мальовничу мову Бекона, автор робить акцент на просторовій організації картини, колірній палітрі, колористичному вирішенні. Розглядаючи семантику фігур, автор висуває гіпотезу про антинарративний характер твору. Спираючись на роботи сучасних мистецтвознавців (М. Харрісон, Л. Фікаччі, Д. Сильвестр, Дж. Рассел), автор виявляє основні джерела натхнення «Триптиха» Бекона («La Coiffure» Е. Дега, «Герніка» і «Анатомія: три жінки» П. Пікассо,«Купальниці» П. Сезанна). При цьому автор підкреслює, що Бекон, наслідуючи ідеї попередників, не зупиняється на наслідуванні, а йде далі, створює свій style flamboyant, «палаючий стиль», який приносить йому заслужену славу. Залучаючи оцінки провідних арт-критиків (Л. Гоуінг, Г. Мелвілл, С. Хантер), автор зазначає, що «Триптих» Бекона служить поворотною віхою в мистецтві ХХ століття тому, що він акумулює в собі негативний καιρός. Фантасмагорія неживого «світу — привиду», «світу — руїни», «світу — попелу», яку Бекон майстерно розігрує в своїй картині, показує глядачеві, як світ відчужується від людини, а людина — від світу.

Keywords