Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика (May 2024)

ПИСЬМО ЯК ТЕРАПІЯ І СЕНС В РОМАНІ АНН-СОФІ БРАСМ “НАШЕ ПОПЕРЕДНЄ ЖИТТЯ” (2014)

  • Olena Kobchinska

Journal volume & issue
no. 1(35)
pp. 33 – 37

Abstract

Read online

Вступ. Розглянуто специфіку художнього наративу про травму з позицій письма про себе персонажа художнього твору. З опертям на деякі концепції оповіді про себе як конструювання ідентичності, інструменту подолання посттравматичних розривів психіки та форми подолання лакун у пам'яті, сформульовані в доробкові літературознавців (Ф. Лежен, Ж. Дерида, Ю. Павленко), філософів (П. Рікер) і соціологів (Ж.-К. Кауфманн, Е. Ґідденс), зроблено спробу розглянути художнє письмо як спосіб терапевтичного квесту персонажів роману сучасної французької письменниці Анн-Софі Брасм "Наше попереднє життя" (2014). Зроблено багато узагальнень щодо терапевтичної, катарсичної та смислотворчої функцій окремих первнів щоденникового та художнього письма героїні-письменниці у творі. Методи. У дослідженні використано концепцію оповідної ідентичності французького філософа Поля Рікера, який осмислює наратив як інструмент подолання розриву між засадничими філософськими категоріями, зокрема самістю та тотожністю, і застосовано її у стосункові до конструювання оповідної ідентичності героїнею-письменницею, що переживає глибинну травму впродовж свого життя. Під час аналізу твору використано, зосібна, концепцію французького соціолога Жана-Клода Кауфманна, для якого наратив у світлі письма про себе виступає не лише потужним засобом сторітелінгу, але й інструментом конструювання власного життєвого шляху через реалізацію людиною того чи іншого доленосного вибору, навіяного їй оповіддю про саму себе. Ці концепції розкрито на прикладі механіки письма про себе головної героїні обраного для аналізу роману на тлі наукових узагальнень Філіпа Лежена, Жака Дериди, Юлії Павленко та Ентоні Ґідденса. Результати. Під час дослідження проаналізовано життєвий шлях героїні як письменниці, що обирає письмо одночасно способом втечі від реальності та інструментом переживання своєї травми. Зроблено висновок, що мірою того, як героїня відкривається назустріч своєму минулому, вибудовується ясніша перспектива її сучасного і майбутнього, у яких письмо про себе постає цінним провідником між конфліктуючими пластами її травмованої психіки. Висновки. На основі результатів дослідження зроблено багато узагальнень, що дозволяють оприявити терапевтичну та смислотворчу роль художнього письма на шляху героїні-письменниці до проживання травматичного досвіду.

Keywords