Образ російського народу в радянських комеморативних практиках на анексованих українських територіях (1939–1953)
Abstract
Метою статті є дослідження радянських комеморативних практик як інструментів поширення образу російського народу на анексованих українських територіях упродовж 1939 – 1953 рр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні міждисциплінарних і спеціально-історичних методів, зокрема критичного дискурс-аналізу, наративного аналізу, історико-порівняльного, історико-типологічного та історико-системного методів. Наукова новизна. Вперше на основі аналізу офіційних наративів, святкових ритуалів та меморіальних практик простежено процес конструювання образу російського народу радянською політикою пам’яті, особливостей його поширення на різних територіях, що були анексовані в роки Другої світової війни. Висновки. Український радянський комеморативний дискурс зображував російський народ як провідну силу у «визволенні» і «возз’єднанні» українських земель, демонстрував його піклування над новими приєднаними територіями, підкреслював історичний і культурний вплив «старшого брата» на розвиток українського народу. Пропагування цього символічного образу активно розпочалося після анексії Закарпатської України, а в післявоєнні роки влада закріплювала його в колективній свідомості, використовуючи різні комеморативні практики. Виголошення подяки російському народу стало обов’язковим ритуалом під час святкувань республіканських ювілеїв, річниць «визволення» та «возз’єднання» українських земель. Проведення масштабних святкувань 800-річчя Москви та ювілеїв О. Пушкіна й О. Суворова передбачало різні цілі на анексованих територіях. Якщо в західноукраїнських областях вони були спрямовані на формування позитивного образу російського народу та підкреслювали тривалість його історичко-культурних зв’язків із місцевим українським населенням, то в Ізмаїльській області вони сприяли закріпленню російськоцентричної моделі офіційної пам’яті регіону.
Keywords
