Настоятелі київських чоловічих монастирів ХІХ – поч. ХХ ст.: складники їх статусу
Abstract
Метою статті є увиразнення чинників, які визначали статус настоятелів найбільших київських чоловічих монастирів у ХІХ – на початку ХХ ст. На основі аналізу архівних та опублікованих джерел з історії Київської єпархії автор показує, що настоятелями штатних монастирів Києва, які підпорядковувались Київському митрополитові, були вікарні єпископи (заступники і помічники Київського митрополита), ректор Київської духовної Академії та ректор семінарії. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-системного, історико-генетичного) методів з принципами історизму, системності та науковості. Метод історичної реконструкції посприяв складанню з розрізнених фактів цілісного уявлення про настоятелів найбільших чоловічих монастирів міста Києва, які мали чітко регламентовані обов’язки і в монастирі, і в управлінні Київською єпархією. Наукова новизна роботи полягає в тому, що послуговуючись сучасною методологією наукового аналізу, автор показує складники високого статусу настоятелів штатних київських монастирів, які водночас виконували обов’язки в структурі єпархіального управління. До наукового обігу вводяться нові історичні джерела, що доповнять джерельну базу історії Київської єпархії ХІХ – початку ХХ століття. Висновки. Аналіз відомих і нововиявлених історичних джерел дає можливість заключити, що підпорядковані митрополитові штатні чоловічі монастирі міста Києва, що існували у ХІХ – на початку ХХ ст., мали очільниками духовних осіб високого соціального статусу. Їх настоятелі, окрім обов’язків щодо управління монастирем, обіймали посади в єпархіальному управлінні: це були перший, другий, третій, четвертий вікарії Київської єпархії, ректор Київської духовної Академії та ректор духовної семінарії. Статус настоятелів київських монастирів визначався кількома складниками: нормативно-правовою регламентацією прав та обов’язків, чітко визначеними вимогами до кандидатів на настоятельські посади, класом штатного монастиря, що означало суму його казенного фінансування, величиною монастирського майна. Джерела містять інформацію про те, що при високому статусі посади, високій платні і матеріальному багатстві підпорядкованих їм монастирів настоятелі київських православних обителей були зразком ідеалів чернечого життя.
Keywords
