Синопсис: текст, контекст, медіа (Mar 2025)
Мовчання і мовлення колоніального суб’єкта у прозі Г. Квітки-Основ’яненка
Abstract
У статті розглянуто опозицію мовчання і мовлення в повістях Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби — добре і буде» та «Козир-дівка». Ці тексти є вельми показовими з огляду на те, у який спосіб утілена в них позиція колоніальної людини, що обирає між імперською лояльністю, беззастережним схилянням перед владою і притлумленим або відкритим спротивом. Мета дослідження пов’язана з потребою ретельного аналізу засобів оприсутнення позиції підкореного за посередництвом вербальної й невербальної комунікації. У розвідці застосована постколоніальна теорія, яка дає можливість зрозуміти амбівалентність художнього мислення основоположника української прози, наслідування ним традицій просвітницького і християнського гуманізму з відчутним критичним підходом до висвітлення життєвих реалій. Розумінню художності Квітки-Основ’яненка сприяє впровадження елементів деконструкції тексту, ретельне дослідження мовленнєвих жанрів, співвідношення вербальних і невербальних способів комунікації. Акцентовано на важливості літературної антропології як методу, що дає змогу в стихії мовлення побачити прояви людської поведінки, темперамент, ґендерну ідентичність, соціально-історичні характеристики. В антропологічному вимірі подано і низку архаїчних жанрів, із якими корелюють відповідні типи висловлювання, що ілюструють цілковиту гармонію або виразний протест, гостру критику репресивного бюрократичного апарату. У цьому полягає новизна дослідження. Уперше проаналізовано повісті Квітки-Основ’яненка з точки зору риторичних стратегій, їх щільної взаємодії з жанром і психологією колоніального суб’єкта. Продемонстровано, що ці тексти мають потенціал набагато глибшого прочитання, яке не обмежується лише етнографічним контекстом. Результати дослідження свідчать про вироблення в українській прозі першої половини XIX століття фігур мовлення, контрдискурсу в межах консервативної ідеології письменника, шукання нових способів ословлення дійсності. Доведено роль антропологічних чинників для рецепції творів Квітки-Основ’яненка в постколоніальному вимірі. Розвідка сприяє формуванню подальших перспектив дослідження української класики з погляду риторичних стратегій.
Keywords
