Успіх як поразка, поразка як успіх

Abstract

Окреслено параметри парадигми «успіх» в співвіднесенні з поняттям «категорія». В даному разі успіх інтерпретується як онтологічний феномен, як креативна мета діяльності. Метафізичні параметри успіху окреслюються через ряд додаткових понять-маркерів – авангард (новаторство), історичний час, мета, кон’юнктура, контекст, метод, стиль, стрибок, межа, вершинний підйом, перемога, авторитет, навіть щасливий випадок, що потребують відповідності власним критеріям. Успіх може приходити до авторів через роки і століття (Гомер, Данте Аліг’єрі, Шекспір, Фрідріх Гельдерлін, Байрон, Емілі Дікінсон, Василь Стус). Це також стосується й окремих текстів, що нерідко можуть бути відчужені від автора (скажімо, казки Шехерезади, лицарські романи, українські думи, звертання до яких успішно експлуатується в наші часи літературою фентезі). Транзит саме таких успішних тем і текстів фіксувала наукова школа ТСО А. Волкова (остання чверть минулого століття) – її дослідники одностайні у висновку, що переважно наслідування продукується успіхом першоджерела. Звертаючись до канонічного кола літературних імен (наприклад, виокремлених Г. Блумом), спостерігаємо відсутність аргументації спільних критеріїв оцінки кожного з цих письменників. Найцікавіше з митцем може відбуватися саме надалі, в тіннику, бо успіх переважно постає переломом, а не завершенням його життєвої траєкторії. Успіх як специфічне емоційне очищення душі, по суті спустошення, може трагічно завершити біографію. Отже, успіх і поразка, взяті разом, постають важливою дихотомною сполукою, найсуттєвішими інтенційними важелями суб’єктного самовизначення. Авторську інтерпретацію парадигми «успіх» розглянуто тут на прикладі поетичного тексту Р.-М. Рільке «Споглядання».

Keywords

• успіх
• поразка
• феномен
• парадигма
• суб’єктність
• митець