Російська імперія як мультикультурний соціум: між асиміляцією та етно-релігійною сегментацією

Abstract

В статті аналізується політика уряду Російської імперії по відношенню до різних етно-релігійних спільнот у ХVIII – на початку ХХ ст. Офіційна ідеологія представляла тоді Російську імперію моноетнічною державою, в якій існують національні меншини, які чисельно суттєво поступаються титульній нації. Титульною нацією в Російській імперії офіційно вважався «російський народ», до складу якого включали не тільки росіян, але й українців та білорусів. Перспектива визнання українців та білорусів окремими націями розглядалася урядом як загроза внутрішній міцності держави. Тому розвиток української національної культури в Російській імперії завжди розглядали в політичному контексті. Звідси походили суворі обмеження для українського національного руху. Спираючись на класифікацію Йорана Тернборна, автор показує, що Російська імперія була досучасним мультикультурним суспільством. Однак, підхід уряду до різних «інокультурних» спільнот був надзвичайно неоднорідним. Автор розглядає національно-культурну політику російського уряду по відношенню до Великого князівства Фінляндського, Царства Польського, Прибалтійських губерній, Середньої Азії, Кавказького краю. Особливу увагу приділено статусу так званих «інородців». До цієї категорії в Російській імперії відносили насамперед, корінні племена Сибіру, чукчів, калмиків, киргизів, кочівників Середньої Азії та Північного Кавказу, а також євреїв. Автор показує, що стратегічною метою уряду завжди було формування російської політичної нації, тобто багатонаціональної та багатокультурної спільноти, яка була б віддана правлячій династії та усвідомлювала себе єдиним політичним цілим. Досягнення цієї мети передбачало надання різного ступеня національно-культурної або навіть політичної автономії різним групам громадя

Keywords

• мультикультуралізм
• мультикультурне суспільство
• Російська імперія
• інородці