ПІСЛЯ ВАЛЬТЕРА СКОТТА: АНГЛІЙСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН 1830–1840-Х РОКІВ
Abstract
Вступ. Розглядається своєрідність еволюції жанру історичного роману після його виходу на авансцену літератури першої половини ХІХ ст. завдяки "веверлієвському циклу" романів В. Скотта; простежується подальший розвиток жанру в англійській літературі ранньовікторіанської епохи та середини ХІХ ст., зокрема в доробку Дж. П. Р. Джеймса, В. Г. Ейнсворта, Е. Бульвер-Літтона, Ч. Кінгслі. Актуальність дослідження зумовлена потребою реінтерпретації проблем історії, взаємодії історії та літератури в контексті сучасного літературознавчого дискурсу. Мета наукового пошуку полягає у визначенні художніх домінант та основних напрямів розвитку історичного роману впродовж ХІХ ст. Методи. Дослідження здійснене з використанням комбінованого підходу, який поєднує елементи історико-культурного, порівняльно-історичного та рецептивно-естетичного методів, жанрової та постмодерністської критики. Дослідницька стратегія також ґрунтується на методах семантичного, стилістичного, наратологічного, контекстуального, інтертекстуального та текстуального аналізу з елементами порівняльної типології. Результати. Встановлено, що формування жанру історичного роману, його стрімко зростаюча популярність засвідчують процес зміщення естетичних домінант у художній літературі ХІХ ст. Популярність вальтерскоттівських романів збігається з інтенсифікацією інтересу до національної історії у вікторіанський період. Історичні праці Т. Карлайла та Т. Б. Маколея значно сприяють зростанню авторитету й популярності історичної романістики, справляють вплив на літераторів. Вікторіанські історичні романісти адвокують дотримання фактологічної достовірності. Водночас всередині жанру з'являється тенденція до шаблонної романтизації та міфологізації відтворень історії на догоду популярним смакам. Висновки. Зростання популярності вікторіанських історичних романів не супроводжувалось удосконаленням їхніх художніх якостей – одночасно зі значною популяризацією жанр поступово втрачав найкращі риси, властиві вальтерскоттівській моделі. Англійські історичні романи середини ХІХ ст. тлумачать історію у зв'язку з актуальними проблемами свого часу, нерідко позначаються тенденційністю, дидактизмом, ідеологічною заангажованістю. Відтворення історії надавало вікторіанським письменникам змогу проілюструвати насамперед прогресивні зміни, уславити перемогу сучасного прогресу над "старими часами", відбиваючи, у такий спосіб, просвітницьке бачення історії, характерне також і для вікторіанського прогресивізму.
