Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Jul 2025)
Торговельні марки: позиції Верховного Суду та проблеми правового регулювання
Abstract
Стаття присвячена правовому аналізу окремих положень законодавства про торговельні марки. У статті проаналізовано правові позиції Верховного Суду щодо вирішення спорів про торговельні марки. Встановлено, що законодавство України про торговельні марки і про географічні зазначення було суттєво оновлено впродовж останніх років, і воно відображає основні підходи правового регулювання вказаних відносин, які закладені у законодавстві європейських країн. Встановлено, що вимога про визнання торговельної марки добре відомою не може розглядатися у саме позовному провадженні, оскільки у такому разі рішення суду матиме силу лише для сторін справи, натомість визнання торговельної марки добре відомою має значення для невизначеного кола осіб, оскільки набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку як добре відому зумовлює виникнення абсолютного права, яке буде мати силу і значення у відносинах з будь-якими третіми особами. Доведено, що попри значне реформування законодавства про охорону прав на торговельні марки судова практика (практика Верховного Суду насамперед) продовжує виявляти прогалини у правовому регулюванні цих відносин, про що свідчать численні правові висновки Верховного Суду, які доволі часто є актуальними, але дискусійними через те, що Верховний Суд, вирішуючи конкретний спір, частково перебирає на себе функції законодавця, не лише застосовуючи певну правову норму, а й надаючи її розширене тлумачення. Доведено, що Верховний Суд стверджує про сприйняття торговельних марок саме пересічним споживачем, що відіграє вирішальну роль при їх порівнянні і оцінюванні, і цей висновок Верховного Суду міг би лягти в основу оновленого правового регулювання досліджуваних відносин. Встановлено, що Верховний Суд своїм рішенням розширив коло осіб, які мають право оскаржити в судовому порядку рішення IP офісу, вказавши що право на оскарження позивачем спірного рішення IP офісу у судовому порядку не може ставитися у залежність від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки, оскільки рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації торговельної марки приймається за результатом саме кваліфікаційної експертизи, протягом якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, а не у залежності від наявності чи відсутності заперечень проти заявки зацікавлених осіб. Встановлено, що обчислення п’ятирічного періоду невикористання торговельної марки не залежить від зміни власника (уповноваженого користувача) торговельної марки. Обґрунтовано, що факт передачі прав на торговельну марку за договором хоча і підлягає державній реєстрації, однак він не впливає на момент набуття майнових прав інтелектуальної власності набувачем за договором. Обґрунтовано, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку має лише особа, зазначена у свідоцтві на торговельну марку, і ці права на торговельну марку не можуть бути об’єктом спільного майна подружжя за загальним правилом; закон розмежовує такі інститути як право власності та інші речові права (Книга 3 ЦК України) і право інтелектуальної власності (Книга 4 ЦК України). Встановлено, що спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності не містить положень про застосування презумпції спільності майна подружжя щодо об’єктів права інтелектуальної власності. Встановлено, що Україна впродовж 2020-2025 рр. здійснила суттєві кроки щодо реформування законодавства у сфері інтелектуальної власності загалом і щодо торговельних марок зокрема, що наблизило законодавство у цій сфері до стандартів ЄС.
Keywords
