Аналітично-порівняльне правознавство (Dec 2022)
Щодо процедури угоди про визнання винуватості у контексті співробітництва підозрюваного з обвинуваченням
Abstract
В статті авторка розглядає деякі проблемні питання тактико-криміналістичного забезпечення компромісної процедури - угоди про визнання винуватості, передбаченої пп.2,3 ч.2 ст. 469 КПК, учасником якої є підозрюваний у вчиненні особо тяжкого злочину. Розглядається сутність тактики участі прокурора у компромісних процедурах, як засновані на рекомендаціях криміналістики комплекс процесуальних дій, формальних процедур і тактичних прийомів прокурора, які забезпечують створення певних умов для укладення сторонами угоди про визнання винуватості на взаємовигідних для сторін умовах. Процедуру укладення зазначеної угоди пропонується розглядати як комплекс слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій з вирішення певних локальних завдань – укладення компромісної угоди - в рамках тактичної операції «досягнення компромісу з підозрюваним» з врахуванням певної типової слідчої або захисної ситуації та інтересів потерпілих. Запропонована та розглядається типова модель цієї операції, основною метою якої є співробітництво підозрюваного (обвинуваченого) з досудовим слідством (обвинуваченням). Обґрунтована необхідність проведення в рамках цієї процедури тактичної операції «перевірка показань підозрюваного, який визнає свою вину». В рамках запропонованої типової моделі операції наводиться перелік слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, тактичних прийомів, які дозволять вирішити завдання операції. З врахуванням особливостей укладення угоди з підозрюваним, який вчинив особливо тяжкий злочин і викриває інших винних у вчиненні злочинів, які скоєні за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою, авторкою пропонується проведення обов'язкової тактичної операції для зазначеної категорії кримінальних проваджень - «забезпечення безпеки підозрюваного (обвинуваченого)» та наводиться її типова структура. Обґрунтовується необхідність створення в Україні автономного органу по захисту свідків та інших учасників кримінального судочинства (Національна служба захисту), оскільки зараз такі підрозділи знаходяться у структурі слідчих чи оперативних підрозділів і фактично є стороною обвинувачення.
Keywords
