Український селянин (Jun 2023)
Радянське «упокорення голодом» та проблема українського визвольного руху на Запоріжжі
Abstract
Мета – розглянути вплив Голодомору 1932 – 1933 рр. та голоду 1921 – 1922 рр. й 1946 – 1947 рр. на події українського визвольного руху на території сучасної Запорізької області. Наукова новизна публікації полягає у висвітленні впливу голоду як зброї на розвиток і на згасання визвольного руху на Запоріжжі. Висновки. Особливістю боротьби радянського більшовицького уряду із українським повстанським рухом на початку 1920-х рр. стало використання голоду як одного з ефективних способів упокорення. Наслідком нової хвилі селянської антирадянської боротьби під час проведення колективізації стала страта голодом у 1932 – 1933 рр., що мала на меті знищення традиційного сільського укладу й, відповідно, соціальної бази визвольного руху. Голодомор – не лише акт геноциду, але й превентивний удар КП(б)У та органів держбезпеки по основним ментальним рисам українського села, які не дозволяли перетворити його на «гвинтик» системи. Перші результати «упокорення села» проявилися під час німецько-радянської війни, коли селяни здебільшого обирали стратегії особистого виживання, часто уникаючи активного спротиву окупаційним системам. Голод 1921 – 1922 рр. дозволив більшовикам прискорити ліквідацію залишків повстанського руху та національнокультурних товариств. Нові джерела супротиву, який почав розгортатися у другій половині 1920-х рр. та сягнув апогею у 1930 р., були знищені за допомогою політики тотальної зачистки українського села у 1932 – 1933 рр. Унаслідок цього новий етап боротьби за незалежність у 1940-х рр. вже не мав такої значної соціальної бази на Запоріжжі й Наддніпрянщині загалом, на відміну від західних областей, де радянізація розпочалася лише у 1939 р. й була короткотривалою. Післявоєнний голод став причиною появи антирадянських самостійницьких організацій, однак вони не змогли побороти систему з її фаховим репресивно-каральним апаратом.
Keywords
