Оманлива очевидність: сучасні підходи до вивчення історії емоцій

Abstract

Статтю присвячено огляду низки праць, зосереджених на дослідженні емоцій в історії. Галузь історії емоцій упевнено розвивається в Західній Європі та США, при цьому лишається майже невідомою в Україні. За останнє десятиліття у цій сфері стрімко зросла кількість дотичних праць, які, з одного боку, виробили теоретичні й методологічні інструменти, а з іншого, ускладнили пошуки відправної точки для ознайомлення з галуззю. Спершу дослідження емоцій проходило майже ізольовано в окремих дисциплінах, що виявилося в опозиції соціального конструктивізму та універсалізму. Подолати цю неконструктивну аналітичну рамку фахівцям з історії емоцій вдалося, широко застосовувавши напрацювання з інших дисциплін, переважно антропології та нейробіології. Такі запозичення допомогли переглянути сутність емоції, як і її значення як аналітичної категорії в історичному дослідженні. Було продемонстровано, що зміст переживання й форми його вираження змінні в часі й формуються культурними приписами, а отже емоція історично мінлива й не може бути базовою від природи. Нейробіологи продемонстрували, що через емоційне переживання тіло і мозок об’єднано беруть участь у процесі пізнання. Помітивши вплив культури на формування мозку-тіла, зміни в якому генетично передаються, людину було означено як біокультурну сутність. Застосувавши ці спостереження нейробіологів, історики помітили, що залежно від контексту емоція по-різному формується і переживається, як і існує у постійній взаємодії зі світом. Тісна залежність від взаємодії і активна долученість до простору дали розуміння, що емоцію можливо досліджувати щодо культурного простору, як і підстави розглядати її як практичну залученість зі світом.

Keywords

• історія
• емоцій
• емоційні
• практики
• біокультурність
• габітус
• теорія
• практик