Українська революція 1917–1921 років у пропагандистському дискурсі російського більшовизму: фільм Тимофія Левчука «Киевлянка» (1958)

Abstract

Кіно постає одним із тих унікальних культурологічних феноменів, історія яких постійно привертає увагу дослідників. У XX ст. цей феномен визначав не лише напрям естетичних трансформацій культурного розвитку, але й впливав на формування ідеологій та зміцнення політичних режимів. Нині ця тема є особливо актуальною з огляду на те, що методи пропаганди, характерні для диктаторських систем (зокрема для радянського тоталітарного режиму), активно використовуються антидемократичною російською владою для досягнення своїх політичних цілей. Особливий інтерес у контексті «гібридної війни» Росії проти України, яка триває сьогодні, викликає конструювання в кінематографі періоду СРСР образу «українського буржуазного націоналіста», адже інструментальні технології ідеологічного маніпулювання, які застосовувалися під час створення такого кшталту кінострічок, показали свою ефективність у формуванні світогляду «нової радянської людини». Форми такого типу свідомості і досі продовжують впливати на політичний вибір значної частини громадян нашої держави. Фільм «Киевлянка», який аналізується у статті, був знятий 1958 р. українським радянським режисером Т. Левчуком на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Стрічка є класичним прикладом ідеологічно заангажованої кінопродукції, тому на її прикладі доречно простежити технологічні принципи та конструктивні моделі, які застосовував радянський режим для фальсифікації історії України у XX ст. і особливо – подій, пов’язаних із Українською революцією 1917–1921 рр. У фільмі реалії Української революції зазнають системного спотворення, мета яких полягала у нав’язуванні глядачеві радянської версії того, як більшовикам в Україні вдалося встановити свою диктатуру. Зокрема, тотально сфальсифіковано факти, пов’язані зі спробою більшовиків захопити владу у Києві в жовтні 1917 р., з боями за завод «Арсенал» у січні 1918 р., укладанням мирного договору між УНР та Німеччиною. Радянська пропаганда у такий спосіб намагалася сформувати у глядача лояльний до «радянської імперії» тип психологічного сприйняття реальності.