Приграничні окраїни: система нижніх і верхніх розправ як інструмент пошуку лояльності сільських жителів України (1780-1796 рр.)
Abstract
Метою статті є дослідження функціонування системи нижніх і верхніх розправ як інструменту забезпечення лояльності вільного сільського населення на українських землях Російської імперії протягом 1780–1796 рр. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та наукової об’єктивності, а також критичний аналіз архівних матеріалів у поєднанні з порівняльним, системним та просопографічним підходами. Комплексне застосування цих принципів та методів забезпечило всебічне дослідження процесу трансформації судової системи для вільного сільського населення на українських землях у складі Російської імперії. Висновки. Система розправ була однією з елементів політики імперської влади, спрямованої на інтеграцію українських земель через створення спеціалізованих судових органів для вільних сільських жителів. На Лівобережжі розправи обслуговували колишнє козацтво, що дозволило владі контролювати цю соціальну групу. На Правобережжі, де козацтво було відсутнє, юрисдикція розправ поширювалася на селян, зокрема підвладних духовенству, що свідчить про спробу уніфікувати судочинство для різних категорій сільського населення. Відсутність підготовлених кадрів, особливо на Правобережжі, змушувала запрошувати чиновників з інших регіонів, що підривало ефективність системи. Судочинство переважно стосувалося майнових злочинів, втеч арештантів та справ військовослужбовців. Ліквідація розправної системи за Павла І стала наслідком зміни політичного курсу, який віддав перевагу посиленню ролі дворянства та централізації судочинства. Це дослідження підкреслює складність імперської політики на українських землях, де поєднувалися уніфікаційні прагнення з необхідністю враховувати місцеві особливості.
Keywords
