З історії відбудови та роботи Вінницької залізниці (1943 – 1950)
Abstract
Метою статті є аналіз і характеристика відбудови залізничного транспорту на території Вінниччини і Подільського регіону на різних етапах. Також розкриті методи управління процесом відбудови транспорту і налагодження його роботи Методологія дослідження базується на застосуванні принципів об’єктивності, історизму та системності із використанням методів аналізу, синтезу і узагальнення. Наукова новизна полягає у введені в науковий обіг певної кількості нових фактів і зроблена спроба комплексно розглянути історію відбудови Вінницької залізничної магістралі як окремого суб’єкту господарювання. Висновки. Проблематика досліджень вітчизняної історії під таким кутом зору дозволяє більш виразнo збагнути воєнну, економічну і соціальну історію краю в кризові й драматичні роки війни і післявоєнний період. Відбудова магістралі відбулася в декілька етапів. Під час війни, коли вводили в експлуатацію магістральні залізничні шляхи, штучні споруди, лінії зв’язку, окремі великі вузли і вокзали, відчутно бракувало спеціалістів, устаткування, матеріалів. Тому, добивалися виробничих результатів шляхом виснажливої праці й методам управління притаманними тому часу. Більш сприятливим для відбудови залізниці був післявоєнний період, а особливо після того, як у 1946 році були утворені залізничні округи і відділення залізниць, а в травні 1947 року, працівники Вінницької магістралі були переведені на нормальний, не військовий режим роботи. Керівництво виробничими процесами здійснювалося не лише адміністративними, а й економічними методами. Вжиті заходи дали результат. У 1949 році господарська діяльність залізниці стала рентабельною. Як свідчать факти, одразу по закінченню війни на залізниці розпочали відбудовувати й соціальну сферу, хоча труднощі з житлом і продовольчим забезпеченням мали місцепротягом усього періоду відбудови.
Keywords
