Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Mar 2025)
Адміністративно-правовий статус судового виконавця доби Литовсько-Руської держави
Abstract
Стаття присвячена проблематиці адміністративно-правового статусу судових виконавців (діцьких, вижів та возних) Великого князівства Литовського, до складу якого в той час входила більшість українських земель. Встановлено, що у Литовсько-Руській державі рішення та розпорядження судів виконували слуги місцевих урядників – діцькі та вижі, які одночасно виступали й у ролі офіційних свідків публічно-правових процедур. Зазвичай, діцькі здійснювали такі судові процедури як вручення позовів, примусову доставку відповідача до суду, виконання рішень суду, а вижі – ототожнювались з досудовими діями (огляд місця правопорушення, огляд потерпілого, розгляд та підтвердження обґрунтованості скарг, опис завданих збитків, опис майна боржника). Виж – це особа, що мала права офіційного свідка, тобто він засвідчував своєю присутністю законність правової процедури. Але в повсякденному житті чіткого розмежування повноважень діцьких та вижів не було, вони, як правило, об’єднувались та перетинались. Можна констатувати, що основоположним чинником вижівства виступає службова належність до певного пана: великого князя, його намісників (воєвод і старост) та привілейованих землевласників (князів, панів, бояр, шляхти). Судовий імунітет, виражений у доменіальній юрисдикції, як недоторканність права на владу, ймовірно і став підґрунтям формування вижівства. На відміну від вижа як стороннього свідка, діцький визнається як судовий виконавець встановленої процедури. Виконавчі функції діцького ототожнюються з судовими процедурами, що базуються на рішеннях суду і мають примусовий характер (виконання судового вироку, стягнення штрафу, ув‘язання в маєток, доставлення правопорушника до суду, розшук особи тощо). Після проведення судової реформи 1564–1566 рр. вижів та діцьких поступово замінили возні, котрих призначав староста або воєвода. Основними повноваженнями возного були вручення позовів; оголошення терміну судового засідання при врученні позову; приведення свідків до присяги; освідчення правопорушень; ув’язання у власність за вироком суду; оглядання наслідків правопорушень та ін. Возний за своїм статусом був найнижчою посадовою особою суду. Встановлено, що діяльність вижів та діцьких була одноразовим дорученням, вони діяли від імені уряду, але при цьому належали до слуг місцевих панів. Возні, на відміну від них, були постійно діючими посадовими особами пореформених судів.
Keywords
