Метафора у художньому світі М. Пруста: від буття мистецтва до мистецтва буття

Abstract

Розглянуто функції метафори у художньому світі М. Пруста. У контексті романного циклу „У пошуках утраченного часу” метафора перетворюється на механізм реалізації інстинктивної пам’яті, що дозволяє поєднувати теперішнє (враження) і минуле (спогади). Метафора, підказана асоціативним зв’язком між враженнями і спогадами, стає головним конструктивним законом художньої моделі реальності, створюваної французьким письменником. Багатофункціональність метафори корелює з трьома іпостасями суб’єкта свідомості, який постає у контексті художнього цілого романного циклу як автор, оповідач (гомодієгетичний наратор) та персонаж. Автор організовує роботу інстинктивної пам’яті, спираючись на метафору; наратор співвідносить виловлене з минулого за допомогою асоціації переживання з теперішнім; персонаж переживає враження, ідучи шляхом відкриттів та розчарувань. Ліричний епос Пруста надає переживанням суб’єкта здатності виходити за межі пекельного кола теперішнього у позачасові виміри. Створюваний автором та персонажем романи, перетинаючись, утворюють ефект повноти буття, дозволяють суб’єкту творчої свідомості віднайти власну ідентичність, долаючи болючі суперечності індивідуального існування у художній творчості як діалогічній взаємодії з іншим. Із застосуванням формального та герменевтичного методів, з опорою на філософію діалогу досліджуються особливості функціонування метафори на макрорівні й мікрорівні. Перше уможливлює побудову експериментальної картини світу на перетині різних часопросторових сфер, що корелюють між собою завдяки духовно-інтелектуальним зусиллям суб’єкта. Друге дозволяє витлумачити художній образ, ґрунтований на метафорі, як осердя художнього стилю письменника-модерніста і шлях до нової концепції митця і творчості.

Keywords

• М. Пруст
• метафора
• діалог
• інший
• концепція художньої творчості