Міністерство культури та стратегічних комунікацій України в системі суб’єктів захисту національних інтересів в інформаційній сфері

Abstract

У статті досліджено діяльність Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у контексті забезпечення національних інтересів і інформаційної безпеки держави. На третьому році повномасштабної, поєднаної з гібридною компонентою, війни російської федерації проти України питання інформаційного суверенітету стає критичним елементом загальної безпеки країни. Акцентовано увагу на ролі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України як ключового органу, відповідального за формування та реалізацію державної політики у сферах культури, інформаційної політики та національної спадщини. У статті аналізуються організаційно-правові засади діяльності Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, його функції та завдання. Особливу увагу приділено правовим та нормативним аспектам функціонування Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, його еволюції, а також взаємодії з іншими органами державної влади, зокрема Радою національної безпеки і оборони України, Службою безпеки України та Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Оскільки Конституція України не передбачає конкретного відомства, відповідального за інформаційну безпеку, функції Міністерства культури та стратегічних комунікацій України регулюються підзаконними актами та профільними законами, такими як Закон України «Про національну безпеку України» та Закон України «Про медіа». Дослідження підкреслює, що Стратегія інформаційної безпеки України, затверджена у 2021 році, визначає ключові загрози та завдання у сфері інформаційного суверенітету. Вона також закладає основу для скоординованих дій усіх суб’єктів державної політики у протидії деструктивним інформаційним впливам. Окреслено значення Стратегії інформаційної безпеки як важливого нормативного документа, що визначає основи захисту від зовнішніх і внутрішніх загроз. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, серед інших завдань, формує та оприлюднює перелік осіб, що створюють загрози національній безпеці. Проаналізовано проблематику розмежування повноважень у сфері інформаційної безпеки. Водночас, підкреслюється, що інформаційна безпека залишається одним із ключових пріоритетів національної безпеки, зокрема в контексті протидії дезінформації та інших негативних інформаційних впливів. Наголошується, що посилення співпраці між органами влади та громадянським суспільством є ключовим для забезпечення стабільного інформаційного простору та формування сприятливого середовища для захисту національних інтересів України. Результати дослідження спрямовані на пошук шляхів підвищення ефективності діяльності Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у контексті протидії сучасним загрозам та забезпечення інформаційного суверенітету.

Keywords

• національні інтереси
• інформаційний суверенітет
• національна безпека
• інформаційна безпека
• державна інформаційна політика
• медіа