Вплив N-ацетилцистеїну на рухову активність геміпаркінсо-нічних щурів, викликану ін’єкцією агоніста дофамінових рецепторів
Abstract
Мета роботи – виявити профілактичний ефект попередньої ін’єкції N-АЦ на розвиток м’язової втоми в неанестезованої тварини з експериментальним геміпаркінсонізмом під час тривалих циркуляторних рухів, викликаних ін’єкцією апоморфіну (АМ). Дослідження проводили на щурах лінії Вістар-Кіото, у яких викликали однобічне руйнування дофамінергічної (ДА) висхідної системи мозку за допомогою ін’єкції 8 мкг 6-гідроксидофаміну, розчиненого в 4 мкл фізіологічного розчину з додатком 0,1 % аскорбінової кислоти, яка гальмує окислення нейротоксину. Поведінкові реакції тварин на ін’єкцію дофаміноміметика апоморфіну були непрямим тестом на ступінь дегенерації ДА-нейронів середнього мозку. Через сім днів після введення 6-гідроксидофаміну тварин розділили на такі групи: 1 – контрольні тварини, у яких викликали інтенсивні циркуляторні рухи за допомогою ін’єкції апоморфіну (0,5 мг/кг) (n = 6); 2 – щури, яким за годину до ін’єкції АМ вводили 0,5 мл фізіологічного розчину (n = 6); 3 – тварини, яким за годину до ін’єкції АМ вводили розчин N-ацетилцистеїну (150 мг/кг) (n = 6). Порівнюючи поведінкові тести на щурах у трьох групах, можемо припустити, що зменшення числа обертів щурів контрольної групи й тварин із попередньою ін’єкцією фізіологічного розчину відбувалося не через припинення дії апоморфіну, а через розвиток м’язової втоми під час тривалих циркуляторних рухів. Водночас у щурів третьої групи після застосування N-АЦ зниження середньої кількості обертів не спостерігали. Це може вказувати на активацію захисної дії антиоксидантної системи у відповідь на тривалу м’язову активність, а N-АЦ можна розглядати як потужний активатор захисних механізмів, спрямованих на зниження втоми скелетних м’язів.
Keywords