Формування поняття рефлексії як механізму самоорганізації ідентичності в античній філософії

Abstract

Формування рефлексії як схеми мислення та тригера практичної дії у стародавньому світі було важливим чинником виникнення феномена «вісьового часу» (К.Ясперс). У цей період виникли мораль як рефлексія та регулятор вольової діяльності, логіка як рефлексивне відслідковування істинності руху думки, демократія як рефлексивне взаємовизнання громадянами гідності один одного, монотеїстичні релігії (юдаїзм, брахманізм, веданта, християнство, деякі школи будизму), а також класична філософія. Рефлексія як компонент самосвідомості стала важливим механізмом самоорганізації ідентичності, починаючи з вісьового часу. Сократ виявив необхідність рефлексивного усвідомлення відмінності загального від одиничного у процесі мислення та сприяв усвідомленню моралі як форми суспільної свідомості. Платон сформулював ідею мислення як бесіди душі із самою собою та рефлексивного осмисленного переходу від однієї ідеї до іншої у процесі мислення. Аристотель з’ясував, що відчуття, сприйняття, уява супроводжуються своєрідним сприйняттям-мисленням (усвідомленням, рефлексією), але останнє є вищим за природою, ніж перші, та, на противагу цьому, розум мислить божественне, що є однією природою з ним, і є мисленням мислення.

Keywords

• рефлексія, «вісьовий час», ідентичність, мораль, моральнісність, моральна рефлексія, етична рефлексія, соціальна рефлексія, «рефлексія рефлексії», самосвідомість