Окремі питання процедур внутрішнього і іноземного банкрутства в Україні

Abstract

Досліджено положення статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства стосовно визначення правил концентрації спорів у межах процедури банкрутства та аргументовано, що ці положення слід застосовувати до майнових та немайнових спорів. Обґрунтовується, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил предметної підсудності у порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, має бути ним розглянута, навіть якщо в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду. У разі закриття провадження у справі про банкрутство, спори до боржника продовжують розглядатися суддею, якому в установленому законом порядку були передані такі справи. У даному напрямку сформована відповідно і судова практика. Акцентована увага на ефективності та доцільності розгляду у межах процедури банкрутства й інших категорій справ, які відносяться як до господарської, так і до інших юрисдикцій. Доведено, що Кодекс України з процедур банкрутства чітко не визначає всі процесуальні моменти процедури визнання іноземної процедури банкрутства, наприклад, щодо пріоритетності між провадженнями у справах про таке банкрутство, порушеними в судах України та в іноземних судах; щодо суб’єктного складу такого провадження; щодо процедур, які включено у таке провадження. Так само на законодавчому рівні не визначено черговість задоволення вимог кредиторів в процедурі транскордонного банкрутства. Це питання також потребує негайного правового регулювання. При заповненні вказаної законодавчої лакуни в нагоді мають стати положення ст. 32 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. Запропоновано у разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнавати на території України за принципом взаємності, якщо інше не передбачено законом.

Keywords

• процедура банкрутства
• іноземне банкрутство
• спори у процедурі банкрутства
• господарський процес