Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Jan 2024)
Виміри конституції
Abstract
Стаття присвячена концептуалізації вимірів конституції як важливого напрямку сучасних політико-правових досліджень. Відзначено, що категорія «вимір» поєднує в собі предметну визначеність впливу конституції на перебіг суспільних відносин із її утилітарною цінністю. З огляду на складність і багатовимірність суспільства можна стверджувати про те, що й вимірів конституції може бути багато. Однак відомо, що конституція тією чи іншою мірою регулює (закріплює) всі чотири підсистеми суспільного ладу: політичну, економічну, соціальну та духовно-культурну. Відтак і найбільш загальних, системотворчих вимірів конституції може бути тільки чотири ‒ за кількістю підсистем суспільного ладу. Усіх їх можна охопити терміном «загальні або загальносоціальні виміри». Автор стверджує, що з юридичної точки зору нас передусім мають цікавити ті «внутрішні» виміри конституції, котрі характеризують значення конституції для державного механізму й національної правової системи. Їх, знов-таки умовно, можна назвати «спеціальними» або «юридичними». Відповідні критерії мають бути достатньо універсальними і значущими, здатними до застосування до держав різного рівня розвитку й різних історичних епох. При цьому слід розуміти, що конституція ‒ це лише правовий інструмент, тому її не можна ні звинувачувати за якийсь поганий політичний вибір, ні хвалити за якийсь вдалий. У найширшому плані запропоновано п’ять основних юридичних критеріїв успішності конституції ‒ це її витривалість (сталість), легітимність, спроможність до вирішення політичних конфліктів у правовий спосіб, спроможність до обмеження агентських витрат, а також сприяння виробництву суспільних благ. Обґрунтовано думку про те, що за переважною більшістю перелічених вище вимірів чинна Конституція України 1996 року демонструє досить високі результати, являючи собою приклад сучасного й дієвого Основного Закону. Головна проблема, що стоїть перед вітчизняною Конституцією в даному плані, є проблема обмеження так званих «агентських витрат», особливо в частині запобігання корупції.
Keywords
