Idei (Jun 2018)
Краса за Достоєвським
Abstract
Стереотипно, і часто у неспівмірних контекстах, виникають й деякі незмінно "зношені" ідеї, а їхня спекулятивна "вага" зменшується у зв’язку із підозрою у банальності або риториці. Звичайно, що це стосується і питання, сформульованого в «Ідіоті» Достоєвського: «Це правда, князь, що ти колись сказав, що краса врятує світ? ... Яка краса врятує світ?» В умовах відсутності певного чіткого визначення, сильно розпалений інтерпретаційний ентузіазм мобілізував естетиків, художників, моралістів, містиків та теологів. Що ж провокує такий інтерес? Очевидний утопічний аромат? Естетичне обернення романічної сотеріології? Пророчий тон? Чи наївна довіра до різних "цінностей"? Теоретики краси викликають цю формулу, приховуючи намагання легітимізувати несподіваний масштаб своєї спекулятивної послідовності або її всеохоплюючу прагматичну відкритість, яку рідко проглядають "миряни". Інші, не погоджуючись зі змістом закликів Достоєвського, використовують можливість запропонувати рішення, які вважаються більш виправданими. Таким чином, справжня оцінка була б зовсім непривабливою для мистецтва в цілому, і посилання на останню, мабуть, було б суперечливим, або ж важко доказовим. Одначе, мало хто знає, що Достоєвський був пристрасним шанувальником мистецтва, живопису, що він часто відвідував (російські чи європейські) музеї, що він використовував зображення, навіть художні, для того, щоб побудувати чи зміцнити свої аргументи. На відміну від "людини з підпілля", "досконала людина" описується в термінах морального взірця. Може моральний взірець бути втілений реально, існуючим індивідом, що перебуває безпосередньо у цьому світі? Чи існує антропологічна модель, яка втілює абсолютне Благо? Чи може така модель стати взірцем для інших?
Keywords
