Селяни Наддніпрянщини першої третини ХХ ст.: перспективи й пастки формування національної ідентичності

Abstract

Метою статті є спроба поглибити студії модерної трансформації селянства Наддніпрянщини першої третини ХХ ст., зокрема щодо формування в його свідомості національної ідентичності. Наукова новизна результатів дослідження. Модернізація наддніпрянського села першої третини ХХ ст. передбачала рефлексію його мешканців на відносно пришвидшене проникнення в їхній світ товарно-грошових відносин, але не лише їх. Синтез соціально-економічного та ментального на рівні повсякдення, зумовлених потребами часу господарських устремлінь, поволі зміцнював глибинні засади національного пробудження. Проте селянство не було спроможним самотужки зробити такий прорив у модерний світ. Враховуючи складність цих процесів, надзвичайно розмаїту мозаїку соціокультурних взаємовпливів, автор зосередив увагу на формуванні національної ідентичності. Погляд на неї крізь світ свідомості й ментальності привів до оригінального результату: національне з головного перетворилося на щось другорядне, менш значне. Проте воно – національне – не зникло, а лише змінило, оптимізувало свою дислокацію. Зрештою, націю українці творили і ментально (як етнокультурний потенціал), і свідомо (як ідеологічний проєкт). Ба більше, тільки послідовна взаємодія латентного й інтелектуального гарантувала позитивний результат. Формування національної ідентичності селянства в перехідний від імперського до совєтського період відбувалося в умовах порушення традиційних дискурсів і комунікативних практик. Підваженою виявилася сама ситуативність дискурсів – передусім їхня послідовність та інституціональність. Способи цільової й раціональної взаємодії, спрямовані на передачу інформації та генерування смислів, трансформації соціальної реальності, покликані були породжувати в селян відчуття взаємодії. Це гуртувало й ідентифікувало. Водночас не переконливо, бо ідентичність, як усвідомлена приналежність до нації, була позбавлена багатьох атрибутів – досвіду державності, символіки, спільних цінностей. Деякі з них свідомо спотворили більшовики. Методологія. Дослідження виконане на засадах міждисциплінарного підходу, який охоплює і синтезує теоретичні положення (епістемологічні парадигми) та результати тематичних розвідок. Висновки автора. У 1920-х рр. більшовики замінили національне з сакрального на профанне. За таких обставин формування національної ідентичності по суті стало для селян пасткою. Однак встановлення антиукраїнського тоталітарного режиму не перекреслило їм національних перспектив, бо вони залежали не так від панівної ідеології (свідомості), як, кажучи лаконічно, глобального культурного трансферу людей, ідей, технологій, суспільних і політичних рухів.

Keywords

• селянство, українці, більшовики, зв’язки, комунікативні практики, синтез, національна ідентичність.