Аналітично-порівняльне правознавство (Sep 2022)

Відповідальність за насильницьке зникнення у кримінальному законодавстві зарубіжних держав (через призму положень міжнародних договорів)

  • I.A. Onyshkevych

DOI
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.03.37
Journal volume & issue
no. 3

Abstract

Read online

Насильницьке зникнення становить собою кричуще порушення гарантованих та основоположних прав та свобод, якими володіє людина. Практика застосування насильницьких зникнень не є новою, а відтак необхідність належного та дієвого регулювання, яке спрямоване на запобігання, охорону та захист осіб від насильницьких зникнень є соціально затребуваною. Нормативним втіленням прагнення держав до захисту людини від таких посягань є низка міжнародно-правових документів на міждержавному рівні, в той час, як на рівні конкретної держави здійснюються заходи, спрямовані імплементацію відповідних міжнародно-правових норм. Відтак, метою цієї статті являється аналіз кримінально-правових приписів окремих держав в частині відповідальності за насильницьке зникнення, оцінка відповідності такого національного кримінального законодавства міжнародним стандартам боротьби із насильницькими зникненнями. У статті було досліджено кримінальні закони таких держав як Республіка Вірменія, Грузія, Азербайджанська Республіка, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Хорватія, Республіка Сербія, Республіка Чорногорія, Турецька Республіка, Королівство Іспанія, Румунія, Сполучені штати Америки. За основу аналізу було взято стандарти, які дають визначення злочину насильницького зникнення, та які викладені у Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень та Римському статуту Міжнародного кримінального суду. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що більшість із держав не надають захист від насильницьких зникнень з боку кримінального закону. Ті держави, які все ж закріпили насильницьке зникнення як злочин, здійснили це у наступних формах: перенесення у законодавство із збереженням усіх ознак, закріплення злочину без розкриття його ознак, часткове закріплення із видозміненням складу. При цьому за основу береться визначення, яке викладене у статті 7.2.i Римського статуту Міжнародного кримінального суду, тобто під охорону кримінального закону досліджуваних держав ставиться саме безпека людства, при цьому залишаються поза увагою одиничні випадки насильницького зникнення, які не вчиняються в межах широкого чи систематичного нападу вчиненого відносно будь-якого цивільного населення.

Keywords