Українознавство (Mar 2019)
Про специфіку українознавства як науки
Abstract
В основу статті покладено доповідь на методологічному семінарі, присвяченому теоретико-методологічним засадам сучасного українознавства. У контексті пошуку переконливої відповіді на питання про специфіку українознавства як наукової дисципліни у статті розглянуто досвід звернення низки зарубіжних та вітчизняних науковців до проблем самопізнання сучасних націй у рамках цивілізаційного підходу до історій власних країн та крізь призму так званих націєспецифічних дисциплін. Зокрема, істотний інтерес у цьому розумінні становлять напрацювання таких зарубіжних науковців, як М. Лернер (США), Ф. Бродель (Франція), М. де Унамуно (Іспанія), М. Шаповалов (Росія), І. Саракавік (Білорусь), а також низки представників вітчизняної українознавчої науки (П. Кононенко, В. Крисаченко, О. Мостяєв, Л. Токар та ін.), що своїми теоретико-методологічними працями заклали підвалини сучасного наукового українознавства. Автор статті вважає, що становлення та розвиток новітнього українознавства кін. ХХ – поч. ХХІ ст., що виявилися у формі своєрідної «інтелектуальної мобілізації», обумовленої специфікою етнокультурних процесів в Україні у розглядуваний період, відбувалися в руслі загальносвітових наукових тенденцій, а саме крізь призму синтетичних націєспецифічних наук, і можуть кваліфікуватися як початок якісно нового етапу становлення наукового українознавства.
Keywords