Безпекові аспекти українсько-польських дипломатичних відносин в умовах кризи Української державності (зима-осінь 1919 р.)

Abstract

У статті аналізуються ґенеза й характер українсько-польських дипломатичних стосунків після повалення Гетьманату Павла Скоропадського й проголошення Української Народної Республіки (УНР) на чолі з Директорією та Головним Отаманом Симоном Петлюрою. Особлива увага звернена на другу половину 1919 р., коли молода українська держава переживала глибоку військово-політичну й гуманітарну кризу, викликану агресією «білої» і «червоної» росії. Підкреслено, що каталізатором українсько-польського зближення стала спільна загроза з боку московського імперіалізму. Показано діяльність українських дипломатичних місій у Другій Речі Посполитій, їхню роль у вирішенні актуальних потреб функціонування УНР на міжнародній арені, передусім – безпекового й гуманітарного характеру. Архівні документи, низка з яких введена до наукового обігу вперше, підтверджують також брак паритетності в українсько-польському переговорному процесі, а також нерівноправність дипломатичних умов між Українською Народною Республікою й Другою Річчю Посполитою.

Keywords

• українська народна республіка
• друга річ посполита
• московський імперіалізм
• головний отаман симон петлюра
• начальник держави юзеф пілсудський
• дипломатична місія
• військово-політична безпека