ШЕВЧЕНКІВ ПОГЛЯД НА РОСІЙСЬКУ ВОЄНЩИНУ У ЙОГО ПОВІСТЯХ
Abstract
Аналізуємо різні аспекти російської воєнщини, виявлені Т. Шевченком у повістях "Наймичка", "Княгиня", "Несчастный", "Близнецы", "Капитанша", "Художник", "Прогулка с удовольствием и не без морали", частково – "Музыкант". А саме: життєвий уклад військових російської армії – як діючих, так і відставних, їхні моральні принципи, манери поведінки, суспільне становище, власне військову складову життя, зокрема освіту і фронтову науку. Добре обізнаний із життя військових, письменник створює цілісну картину світу цього стану. У Шевченкових повістях постає шеренга діючих і відставних військових російської армії, невід'ємними супутниками життя яких стають картярство й пиятика. Звертаючи свою увагу головним чином на кавалерію, Т. Шевченко називає її академією, що виховує бездушних автоматів. Автор спростовує уявлення про благородство російського офіцерства. Цілковита відсутність почуття любові – те, що притаманне цим військовим. Показовими є образи-персонажі корнета (повість "Наймичка"), капітана ("Капитанша") і Зосима ("Близнецы"). Життєвий шлях останнього змістовно перегукується із графічною серією "Блудний син" Т. Шевченка. Недаремно автор називає Зосю блудним сином. Згідно з концепцією автора, блудний син – військовий, загрузлий у численних гріхах, – не здатний на переродження, а російська воєнщина змальована як фактор знелюднення людини. Військова служба як така за суттю в повістях охоплює лише деякі короткослівні згадки про французько-російську і російсько-турецьку війни. Тож військова справа назагал у повістях показана як "військове квартирування", що лягало тягарем на плечі місцевого населення, але головним чином призводило до масового покритництва. І саме в нарузі над українським дівоцтвом – покритництві – Т. Шевченко вбачає найбільше, найрозповсюдженіше зло російської військової машини. Супротивними типовому образу російського військового постають українські рекрути Яким Туман ("Капитанша") і Яків Обеременко ("Прогулка с удовольствием и не без морали"). Самі знедолені, але, попри це, людяні й наділені справжнім благородством, вони виявили істинно християнську турботу про ближнього і зуміли уникнути деструктивного, ба навіть дегенеративного армійського впливу.