Українське Pелігієзнавство (Sep 2020)
Заповіти як відлуння Євхаристії. Вивчення типосів євхаристійної чаші у Старому Заповіті
Abstract
У статті аналізуються типоси Вечері Господней, або євхарістії у Старому Заповіті. Для цього використовуються прийоми інтертекстуальної герменевтики, яка пов’язує лексичні одиниці різних взаємопов'язаних текстів для їх усебічного розуміння. Одним із найбільш виразних відгуків Вечері Господньої в Старому Заповіті є уявлення про Заповіт і пов’язана з ним ідея зміни Заповіту. Автор, аналізуючи поняття заповіту та вживання цього терміну у стародавніх текстах, приходить до висновку, що вживання слова berith у біблійному тексті неможливо ототожнити лише з поняття договору, зв’язку (тобто суто завітом) або тільки з поняттям закону, постанови, статуту. Його варто сприймати цілісно, поєднуючи різні значення цього поняття, тобто заповіт описує ідею специфічного союзу, який має характер кровної постанови. Тому на основі біблійних уявлень поняття заповіту в широкому значенні можна подати як стосунки Бога і людей, які можна описувати як ініційований Богом договір особистісно-корпоративного характеру, що передбачає взаємні зобов’язання. Саме вони характеризуються обумовленою незмінністю та супроводжується знаками, свідченнями і спеціальною процедурою. Тому в старозаповітний період, користуючись прийнятою методологією, можна впевнено говорити лише про заповіти з Ноєм, Авраамом і Мойсеєм, які розкрилися і виявили свою внутрішню, духовну сутність у Новому Заповіті Ісуса Христа. Тільки у цих випадках виявляються ознаки заповітних стосунків у вузькому значенні слова, а саме: Божа ініціатива, особистісно-корпоративні взаємини, обумовлена незмінність та обов’язкова комеморативність. Інші стародавні заповіти не містять релігійній спрямованості і не є євхаристичними прототипами. Важливою ознакою типосів Вечері Господній у Старому Заповіті є їх кровний характер. Усі вони супроводжувались пролиттям жертовної крові, що вказувала на жертву Христа та на її відлуння у євхаристичної чаші. Цим підкреслюється відмінність berith як заповіту від berith як заповіді або статуту. Безкровні заповіти не є заповітами в повному біблійному розумінні цього слова. Ідея заповіту як кровних зав’язків висловлює найвищу серйозність взаємних заповітних зобов’язань. Тобто заповіт є непорушним договором, невиконання зобов’язань якого загрожує смертю. Додатковою ознакою заповіту, як показано у статті, була теофанічна Присутність. Вона проявлялася не тільки в момент укладення заповіту, а й невидимим чином увесь час його дії. Встановлення заповітних стосунків завжди було пов’язане з теофанією і не могло відбуватися інакше, оскільки заповіт завжди має особистісний характер, тому Бог вважав за необхідне проявити особисту присутність у цей відповідальний момент. Автор доводить, що у всіх дохристиянських заповітах простежується єдина прообразна лінія, яка розкрилася в Ісусі Христі. За вірою і заслугами родоначальника його нащадки входять у заповіт і користуються перевагами і благословеннями свого попередника, а також успадковують всі його зобов’язання перед Богом. Люди Нового Заповіту користуються всіма благами і перевагами не з огляду на свої заслуги, а лише за заслугами Ісуса. Знаком входження в Заповіт Ісуса є водне хрещення (Кол. 2: 11-13), яке, як зовнішня дія, відіграє роль духовного знака, що вказує на духовне обрізання як відсікання всіляких гріховних проявів. Таким чином інтертекстуальний аналіз новозаповітних та старозаповітних текстів, які вказують на Вечерю Господню дає можливість побачити єдність усіх заповітів та єдиного Заповідача, який визначає умови заповіту та встановлює його.
Keywords
