Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Sep 2024)
Співвідношення окремих положень кримінального закону з принципами права
Abstract
Статтю присвячено дослідженню питання появи в законі про кримінальну відповідальність абсолютно визначених санкцій, причин та передумов, які сприяли їх появі, а також співвідношенню таких змін із принципами права. Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану» від 3 березня 2022 року в закон про кримінальну відповідальність було внесено зміни та посилено відповідальність за статями 111 та 113 Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за державну зраду та диверсію шляхом застосування абсолютно визначених санкцій. В аспекті порушеного питання автори досліджують в тому числі сучасну практику правозастосування у вигляді рішень Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини з аналогічних питань крізь призму дії принципів права. Згідно до положень теорії кримінального права, санкція – це частина норми права, яка містить указівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис. До видів санкцій відносять: за ступенем визначеності: 1) абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності; 2) відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної. Абсолютно визначена санкція – це різновид санкції кримінально-правової норми, що встановлює єдиний вид та розмір покарання. З прийняттям нового закону про кримінальну відповідальність у 2001 році, законодавець повністю відмовився від такого виду санкцій, що надало можливість судам проявляти дискреційні повноваження при винесенні вироків за результатами розгляду кожного кримінального провадження. У статті автори відобразили та обґрунтували твердження, що в санкціях розглядуваних статей альтернативи призначення покарання за вказані кримінальні правопорушення у вигляді довічного позбавлення волі як найсуворіша міра покарання, яка на сьогодні існує в законі лише формально може вважатися альтернативою призначенню покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Формальний підхід до вирішення питання про призначення покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, не лише позбавляє можливості індивідуалізувати відповідальність, а й продемонструвати суспільству прояв принципу справедливості під час винесення вироку.
Keywords