Головні засади партійно-державної політики щодо протестантських організацій у радянській Україні у 1920-ті рр.

Abstract

Характеризується політика радянсько-більшовицької влади щодо об’єднань адвентистів сьомого дня, баптистів, євангельських християн і християн євангельської віри (в тексті: протестанти / євангелісти) у радянській Україні у 1920-ті рр. – період особливо насичений подіями, оскільки відбувався процес інституалізації протестантських організацій. У роботі простежено еволюцію радянського законодавства про культи, яке регулювало діяльність протестантських організацій, та тісно пов’язаної з ним політики більшовицької партії у релігійному питанні. Механізм поступової, з урахуванням кон’юнктури суспільства, ліквідації протестантських об’єднань був запущений на початку 1920-х рр. З того часу почали формуватися фундаментальні чинники більшовицько-радянської політики: невідповідність слів і діла, домінування демагогії та цинізму в судженнях про релігію тощо. Стала нормою практика розходження змісту широкомасштабних декларацій і таємних циркулярів, що визначали практичні дії офіційних органів, спецслужб, сприяли зростанню зловживань щодо протестантів на місцях. Законодавство, політика щодо євангелістів за своєю суттю були фактично антирелігійними і загалом негативно позначилися на ефективній життєдіяльності громад, гальмували їх розвиток.

Keywords

• влада, громада, директиви, законодавство, інструкції, євангелісти, організація, політика, правоохоронні органи, протестанти, репресії, сектанти, спецслужби, утиски