Аналітично-порівняльне правознавство (Apr 2025)
Аналіз міжнародних договорів та нормативно-правових актів України, що регулюють порядок поводження з військовополоненими
Abstract
Сучасний стан правового регулювання порядку поводження з військовополоненими в Україні потребує постійного вивчення та вдосконалення. Поводження з військовополоненими, а саме супроводження, конвоювання, охорона військовополонених, забезпечення їх прав, здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, правоохоронними органами та громадськими об’єднаннями України, у тому числі окремо слід вирізнити Сили оборони України, як ключового суб’єкта на етапі від затримання військовополоненого до передачі його до таборів (дільниць) тримання військовополонених. Як зазначено у звітах моніторингової місії ООН в цілому до держави України не має претензій до умов утримання російських військовополонених в таборах у відповідності до міжнародних норм, проте наголошується, що випадки жорстокого поводження, зокрема інциденти на початкових етапах процесу взяття в полон. У зв’язку з цим українській стороні варто врахувати висновки моніторингової місії ООН та донести їх до особового складу Сил оборони та привести нормативно-правові акти України до норм міжнародного гуманітарного права. У ході дослідження вивчено нормативно-правові акти, що визначають права військовополонених, обов’язки центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, військових формувань, утворених відповідно до законів України, правоохоронних органів та громадських об’єднань України, умови утримання військовополонених, а також механізми забезпечення їхньої охорони та безпеки. Особливу увагу приділено аналізу відповідності національного законодавства міжнародним правовим стандартам, зокрема положенням Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 року, яку Україна підписала 12.12.1949 року та Додаткового протоколу № 1 1977 року до неї. Проведений аналіз нормативно-правових актів дозволяє стверджувати про важливість чіткого дотримання регламентування прав людини в умовах збройних конфліктів, акцентуючи на необхідності оновлення національної нормативної бази у сфері військового права, його постійного вдосконалення. В ході дослідження зроблено висновки щодо доцільності підвищення ефективності роботи державних органів України через впровадження сучасних стандартів управління, навчання персоналу та посилення контролю за виконанням нормативних вимог.
Keywords
