Феномен спілкування в релігійно-філософській традиції

Abstract

Стаття присвячена окресленню паралелей між парадигмами філософії діалогу та богослов’я спілкування через зіставлення їх ключових концептів та ідей. Обгрунтовується когерентна лінія їх «розгортання», що виявляється в посиленні несубстанціалістського підходу до людської особистості з позицій важливості Іншого для її конституювання. З’ясовується, що з позицій як філософії діалогу, так і богослов’я спілкування автентична зустріч «Я» та «Ти» має своєю передумовою моменти відкритості, зміщення акценту з промовляння на слухання, співчуття та чуйність. Проте в богослов’ї спілкування діалог «Я» та «Ти» набуває нового змісту завдяки присутності Трансцендентного Іншого. Розглядаються теоантропологічні перспективи перихорезису (теологічного аналога інтерсуб’єктивності) та посилення тринітарних мотивів у розумінні особистості в сучасній православній теології. Окреслено феноменологію спілкування, в її секулярному та теологічному контекстах, а також єдність відкритості, очікування, туги, поклику та відповіді, через які й здійснюється уся повнота співбуття-спілкування людини з Богом та іншими людьми.

Keywords

• богослов’я спілкування, інтерсуб’єктивність, перихорезис, поклик, зустріч, відкритість, діалог «Я» та «Ти», Інший як ікона