Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Dec 2022)
Сутність невстановленого цивільного строку та його співвідношення із строком, визначеним моментом вимоги вірителя
Abstract
Ця стаття присвячена науковому аналізу актуального питання про темпоральне регулювання цивільних відносин за допомогою невизначених строків. Подібний механізм темпорального унормування конкретних відносин встановлений нормативно, зокрема, у ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Прямо передбачена ситуація, коли строк виконання боржником зобов’язання може не встановлюватися угодою сторін. І це не означає, що у зобов’язанні відсутній строк його здійснення. В цьому разі обов’язок боржника виконати зобов’язання виникає через конкретний час або негайно після вимоги кредитора, яку останній може пред’явити у будь-який момент. Договори взагалі можуть не містити умови про строк (термін) виконання, що не робить їх дефектними. Зрештою, закладене у них правовідношення колись буде реалізоване, але такий час настане лише тоді, коли того забажає правоволоділець. Обов’язок виконання такого зобов’язання настає після пред’явлення вимоги кредитором і має бути виконаним негайно, протягом семи днів чи в інший встановлений строк після вимоги. Особлива увага у праці присвячена з’ясуванню ідеї нормативного правила про наявність поряд із невизначеними строками, строків визначених моментом вимоги. З цією метою здійснене ретельне дослідження питання, що представляють собою зобов’язання, за якими строк (термін) виконання не встановлений або визначається моментом вимоги кредитора, і якого практичного вигляду набувають конкретні договори за наявності таких зобов’язань. Як встановлено автором, правова конструкція з їхнім розподілом є прикрою помилкою законодавця. Адже по суті жодної відмінності в порядку застосування невстановлених строків, та тих, що визначаються моментом вимоги, немає. Початок обох темпоральних вимірів визначається волевиявленням кредитора, механізм реалізується в обох випадках однаково – шляхом пред’явлення вимоги, а виконання за кожною з вимог відбувається в однаковому порядку та в той же період. Адже стилістичний аналіз правової норми ч.2 ст. 530 ЦК України показує, що стосовно встановлення строку за можливою вимогою вірителя в ній не йдеться про якийсь певний термін пред’явлення вимоги. Йдеться про виконання обов’язку тоді, коли вимога буде пред’явлена, чи повністю охоплюється механізмом невизначених строків. На аналізі конкретних ситуацій доведена тотожність коментованих відносин.
Keywords
