Земська давність: окремі питання теорії і практики

Abstract

Статтю присвячено питанню земської давності в контексті виникнення правового інституту, його становлення, доктринального обґрунтування й випрацювання правових позицій на рівні сенатської практики. Україна має право розглядати випрацювану тогочасними вченими доктрину, а також судову практику з цього питання як власне історичне надбання, оскільки була частиною Російської імперії. Одночасно на її території, окрім Полтавської та Чернігівської губерній, поширювалось загальноімперське законодавство. У панорамному ключі розглянуто дискусійні питання щодо загальної доктрини давності, умов та меж її застосування, а також співвідношення набувальної та позовної давності («usucapio» та «praescriptio»). Проаналізовано критерії володіння, дотримання яких гарантувало набуття права власності за земською давністю – в контексті вимог законодавства та сенатської практики. Розглянуто питання предмета давнісного володіння, категорій майна, виведених з-під дії давності. Наведено приклади судової практики щодо розширеного тлумачення законодавства про давність та предмети давності.

Keywords

• набувальна давність
• usucapio
• володіння добросовісне
• нерухоме майно
• акти укріплення