Дитяча смертність у сиротинцях України в роки Голодомору (1932–1933)

Abstract

Метою статті є аналіз соціально-побутових умов дітей, що перебували в роки Голодомору у сиротинцях; ми прагнемо з’ясувати причини зростання дитячої безпритульності, охарактеризувати стан та умови дитячих притулків; на основі усноісторичних джерел ми прагнемо описати психологічний стан малят, які усвідомлювали, що батьки вимушені від них відмовитися. Наші рефлексії обґрунтовуються архівними документами та усноісторичними джерелами. Висновки. У 1931 р. дитячі заклади було знято з державного постачання, що значно вплинуло на соціально-побутові умови, в яких перебували діти. Автори дослідили причини виникнення численної категорії безпритульних дітей у 1930-х рр., виявили причини занедбаності дитячих будинків та встановили, що у дитячих будинках спостерігалися високий рівень захворюваності та дитяча смертність. Під час Голодомору стрімко зросла динаміка смертності в дитячих будинках. Тільки в запорізькому будинку дитини за 17 місяців померло 788 дітей віком до 8 років. Така ситуація була по всій Україні, про що свідчать очевидці та архівні документи. Проте в умовах тоталітарної держави, всі факти дитячої смертності від голоду ретельно приховувалися. Автори прийшли до висновку, що специфікою ювенальної політики 1930-х рр. став прихований характер дитячої безпритульності. У період Голодомору дитячі притулки перетворилися на конвеєри дитячої смертності. Унаслідок нестачі іжі, неналежного медичного забезпечення, діти масово ставали жертвами Голодомору, спричиненого комуністичним тоталітарним режимом.

Keywords

• дитяча безпритульність, дитячі притулки, соціально-побутові умови, голодомор, геноцид.