ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ "ЧЕСНОТИ" І "ВАДИ" У МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ АНТИЧНОСТІ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Abstract
Вступ. Окреслюється історія формування уявлень про чесноти і вади в епоху Античності та трансформація їх поняттєвої складової протягом наступних століть. У фокусі дослідження – аналіз їхньої сутності, основи якої було закладено в греко-римській і християнській етиці. Водночас саме в період Середньовіччя вона досягає вершини свого культурного значення. Методи. Дослідження спирається на мовний матеріал, який репрезентує зазначені поняття у творах античних і середньовічних письменників. Усі наведені думки проілюстровано прикладами з оригінальних текстів із перекладом. Результати. Розглянуто поняття "чесноти" і "вади" як ключові елементи морально-етичної традиції Античності і Середньовіччя, виявлено спільні та відмінні риси в поглядах на їхню природу. Філософи та богослови, керуючись власним баченням, виокремлювали різні чесноти / вади й називали різну їх кількість. Існування багатьох поглядів на природу чеснот і вад випливало зі стійкої традиції поділу морально-етичних категорій на дві системи: дихотомічну, у якій чесноти протиставлялися вадам, і систему тріад, де чеснота вважалась серединою між двома крайніми проявами певних схильностей чи рис характеру. Висновки. Згадки про чесноти і вади можна знайти вже в Гомера, Есхіла, Сократа та Ксенофонта, Платон наділяє чотирма основними чеснотами ідеального громадянина, а Арістотель висуває теорію про поділ чеснот на діаноетичні та етичні та осмислює вади з позиції моралі. Доктрина про чотири основні чесноти потрапила до Риму завдяки Цицерону й Сенеці. Надалі християнська традиція запозичила її й пристосувала до потреб Церкви, доповнивши теологічними чеснотами, перелік яких був сформульований апостолом Павлом і розвинений Томою Аквінським. Він же, так само як і П'єр Абеляр, говорить про диференціацію вад і гріхів. Перелік семи смертних гріхів 590 р. оприлюднив Папа Григорій Великий. Їхньою появою ми завдячуємо ранньовізантійському богослову Евагрію Понтійському, який розробив вчення про вісім лихих помислів, та Іоанну Касіяну й Евтропію з Валенсії. У період Середньовіччя чесноти і вади (гріхи) стають предметом релігійних і моральних дискусій, а християнська традиція зупиняється на дихотомічному підході до їхньої природи.
