Природа правових обмежень

Abstract

Про актуальність питань, пов’язаних з правовими обмеженнями, свідчить низка положень. Останнім часом кардинально змінилася ситуація у світі. На сучасному етапі розвитку людства особливо зросло значення двох суб’єктів у загальному числі осіб, що діють на міжнародній арені, - окремої людини та людства в цілому. Але зараз, як і протягом усієї історії, важливим завданням залишається знаходження балансу між їхніми інтересами. Одним із засобів, що слугує для регулювання відносин у соціумі та спрямований на стримування, а також деструктивної активності та підтримання балансу інтересів, є правові обмеження. Надаючи людині певні права і встановлюючи їхні межі, накладаючи обов’язки, забороняючи ті чи інші дії, право за їхньою допомогою окреслює сферу особистих бажань й прагнень інтересами суспільства, Формування демократичного суспільства та правової держави тісно пов’язане з правовими об­меженнями. Права і свободи людини та громадянина є пріоритетними, але вони не є абсолютними і безмежними. Для підтримання стабільності в країні, забезпечення умов для існування кожного індивіда й поступального розвитку - суспільства та держави необхідна адекватна наявним умовам система обмежень прав і свобод. Необхідність дослідження правових обмежень диктується також і тим, що правову державу не­можливо уявити без добре налагодженого й чітко працюючого механізму юридичного впливу. Від­повідно до цілей та завдань правового регулювання, що змінилися, мають змінюватися й засоби впливу на суб’єктів правовідносин. Питання щодо правових засобів, їх якісне використання у пра- вотворчому та правореалізаційному процесах завжди актуальне та має велику наукову й практичну значущість. Без його належного вирішення неможливо створити оптимальний механізм правового регулювання. На сьогодні в науці існують різні підходи до розуміння сутності та ролі правових обмежень. Це пояснюється інтегративним, узагальненим характером категорії, що розглядається. Але оскільки вона широко використовується в законодавстві на всіх рівнях й у правовій науці, то існує необхід­ність уточнення значення цього поняття. Усі зазначені обставини свідчать про необхідність вироблення єдиного підходу до розуміння сутності, ролі та умов ефективності застосування правових обмежень на всіх рівнях, а отже, і необ­хідності їх повного та всебічного аналізу. Аналіз ключового терміна в сучасній літературі цілком зневажений. Тим більше за всіма доступ­ними джерелами уніфікованого варіанту використовуваної категорії у сучасній правознавчій теорії. Хоча водночас не можна стверджувати і про повну відсутність уваги до поняття «заборона». Обгрунтовано, що поняття обмеження постає визначальним чинником правового дискурсу. По­треба удосконалення наукових ідей для правозастосовної практики стосується обмеження як одного із методів правового регулювання, а також диференціювання меж обмежень, які регламентують відносини в інших галузях права (житлове, митне, сільськогосподарське, підприємницьке, сімейне, трудове та ін.). Доведено, що термінологічна недостатність дефініції «обмеження» підтверджує неоднознач­ність його семантики, виявленої у філософському, лінгвістичному, правовому, психологічному та ін. дискурсах. Це свідчить про величезну потенційну змістову сутність функціонального поняття. Отже, оцінювати обмеження лише із кримінально-правових чи з філософських позицій у процесі законотворчої чи правозастосовної діяльності не достатньо. Щоб визначити позитивні довгостроко­ві наслідки обмежувальних заходів, виправданим у застосуванні є комплексний підхід оцінювання нормативності запропонованих обмежень. Зроблено висновок, що табу піддаються просторово-темпоральним трансформаціям та оцінкам. Прийнятні зміни обмежень часткові (тимчасові) як засоби для поліпшення морально-психологічної атмосфери у суспільстві (колективі). Від обмежень очікують і позитивних стимулів. Проблематика міжгалузевого функціонування заборон та їхня уніфікованість - це важлива масштабна робота, яка очікує свого перспективного розвитку для сфери правового регулювання.

Keywords

• обмеження
• заборона
• конвенційні і конверсаційні
• універсальні
• локальні й індивідуальні обмеження