Сучасні підходи до вакцинації в дітей з різними варіантами первинних та вторинних імунодефіцитів (огляд літератури)

Abstract

Хронічні захворювання та імуносупресія підвищують ризик інфекцій, яким можна запобігти шляхом вакцинації, частоту ускладнень і смертність від інфекційних захворювань. Безпечна вакцинація та досягнення адекватної серологічної відповіді на щеплення є вирішальними аспектами ведення таких пацієнтів. Мета - проаналізувати дані вітчизняної та зарубіжної медичної літератури щодо сучасних підходів до вакцинації дітей з різними первинними і вторинними імунодефіцитними захворюваннями. Більшість дітей з первинним імунодефіцитом, у яких зберігається вироблення антитіл, можуть демонструвати імунну відповідь на вакцинацію, але з часом ця відповідь може швидко втрачатися. Обмеження щодо вакцинації дітей з первинним імунодефіцитом пов’язані з використанням живих вакцин в умовах, коли клітинна імунна система порушена. Пацієнти з первинним дефіцитом антитіл лікуються препаратами імуноглобулінів і залежать від наявності в них специфічних антитіл на захисному рівні проти інфекційних збудників, у тому числі інфекцій, яким можна запобігти шляхом вакцинації. Кілька досліджень доводять ефективність лікування внутрішньовенними імуноглобулінами в зменшенні кількості та тяжкості інфекцій у пацієнтів із гуморальним дефіцитом. Більшість дітей з ревматичними захворюваннями, вакцинованих згідно з Календарем профілактичних щеплень до початку імуносупресивної терапії, мають захисний рівень антитіл від вакцинокерованих інфекцій. Усі неживі вакцини можна вводити без обмежень, але їх потрібно вводити за два тижні до імуносупресивної терапії, щоб підвищити імуногенність. Дітям, які отримують високі дози імуносупресивної терапії, слід уникати введення живих атенуйованих вакцин. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

Keywords

• діти
• первинні імунодефіцити
• дефіцит антитіл
• імуносупресивна терапія
• інфекційні хвороби