Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Jan 2024)
Екосистемні підходи у практиці національного правозастосування
Abstract
Стаття присвячена актуальним на сьогоднішній день проблемам – екології та правозастосуванню. Україна на разі не є членом ЄС, що унеможливлює пряме застосування норм ЄС у національній правозастосовній практиці. Однак, будучи ратифікованою, Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом є повноцінною частиною національного правопорядку, якою окреслено коло ключових питань, зокрема це стандарти, які постають перед національним законодавством як виклик щодо співробітництва з питань охорони навколишнього середовища, та адаптація до законодавства ЄС. Угодою передбачається посилення природоохоронної діяльності через покращення системи охорони здоров’я, збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави, а також підвищення рівня виробництва завдяки сучасним технологіям, що матиме позитивні наслідки для громадян і підприємств в Україні та ЄС. А також питання гармонізації законодавства про захист навколишнього середовища, включаючи виконання Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція) яка передбачає залучення громадськості до процесу ухвалення рішень з екологічних питань і гарантує доступ до правосуддя окремим особам та громадським організаціям, коли порушується екологічне законодавство та/або положення Європейської конвенції з прав людини. У зв’язку з цим, надзвичайно актуальною є необхідність аналізу вітчизняної судової практики з екологічних правовідносин у різних юрисдикціях. Застосування міжнародних ратифікованих документів, зокрема Орхуської Конвенції, є саме тим джерелом права, що по-перше, відкриває широкий доступ громадськості до процедур оскарження; по-друге, є правовою основою вирішення спорів про відшкодування шкоди довкіллю; по-третє, унеможливлює обмежене тлумачення чинного національного законодавства України, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки; по-четверте, що гарантує право на звернення до суду необмеженого кола осіб (може реалізовуватись громадянами особисто або спільно через об’єднання громадян), та вирішення спірних еколого-правових відносин, тобто тих які є публічно-правовими; по-п’яте, гарантує суб’єкту права доступ до суду без дискримінації за ознаками його фактичного місцезнаходження або фактичного центру діяльності; по-шосте, впливає на формування усталеної судової практики з екологічних спорів.
Keywords
