Теорія і практика правознавства (Jan 2022)

Розпорядження пацієнта як окремий прояв його волі

  • Nataliia Korobtsova

DOI
https://doi.org/10.21564/2225-6555.2021.2.238013
Journal volume & issue
Vol. 2, no. 20

Abstract

Read online

У статті аналізуються питання волевиявлення пацієнта в медичних правовідносинах, доводиться, що саме завдяки прояву волі щодо запропонованого лікування (надання згоди чи відмови від нього) пацієнт є повноцінним активним учасником цих відносин. Однак нездатність його до волевиявлення, тимчасова або незворотна, викликана розвитком хвороби, особливістю її протікання може стати перешкодою до визначення його реального бажання щодо майбутнього лікування, медичного втручання і поставити під загрозу порушення або неможливість реалізації права пацієнта на надання згоди або відмови від медичного втручання. Для уникнення цього в законодавстві ряду країн світу існує певний правовий інститут, за допомогою якого здійснюється можливість завчасного планування свого лікування, відмови від нього, у разі нездатності в майбутньому це зробити. В окремих правопорядках цей інститут має різні назви – «побажання, зроблені раніше», «медичний заповіт», «заповіт пацієнта», «довіреність на прийняття рішень з медичного обслуговування», «розпорядження пацієнта» тощо. В роботі проаналізовано зміст цього інституту, розглянуто точки зору науковців щодо нього, зроблений порівняльний аналіз із юридичною конструкцією «заповіту» та зроблено висновок про існування суттєвих відмінних рис між цими конструкціями, що робить неможливим, з точки зору автора, називати дане волевиявлення «заповітом». Пропонується розглядати таке волевиявлення як одне із прав пацієнта - «розпорядження пацієнта», що оформлюється письмово повнолітньою особою – пацієнтом незалежно від виду та стадії хвороби на випадок своєї можливої в майбутньому нездатності виразити згоду на медичне обстеження, втручання чи лікування. В розпорядженні пацієнта визначається не тільки його воля на майбутнє (перелік медичних процедур, які дозволяється вчиняти щодо його здоров’я, які – ні), а й встановлюється сам випадок, коли можливо його застосувати (наприклад, кома, вегетативний стан). Доводиться неможливість його укладення через представника, оскільки в такому випадку воля самого пацієнта є невідомою. Виконується таке розпорядження довіреними особами (родичами, близькими особами, представниками, лікарями тощо). Незважаючи на те, що в Україні на сьогодні даний правовий інститут відсутній, основні напрямки рекодифікації цивільного законодавства свідчать про можливість його появи в оновленому законодавстві

Keywords