Мультиверсум: Философский альманах (Mar 2024)
Розуміння структури досвіду в класичному прагматизмі та подолання постмодернізму
Abstract
Сучасна глобальна економічна, кліматична й військово-політична криза, що край загострилася після 24.02.2022, засвідчує, що у світі завершується доба Постмодерну й постправди і прискорюється кардинальна трансформація суспільства. Постмодерністська філософія не спроможна відповідати на виклики сьогодення, позаяк вона всю повноту пізнавального й практичного досвіду зводить до досвіду лінгвістичного, а життєву практику – до саморефлексивних актів самореференції, деконструкції, реінтерпретації, тобто різних процедур мовної гри. Такий підхід не дає людині можливості активно покращувати ситуацію у суспільстві в умовах глобальної кризи. На противагу цьому класичний прагматизм, реалізуючи основні запити філософії постмодернізму стосовно: уникнення постулювання трансцендентальних цінностей; відмови, на відміну від метафізики, від привілейованої пізнавальної та ціннісної позиції; непокладання на гранднаративи, котрі є підставою неоколоніалізму; а також віднаходження способів діяти у ситуаціях відсутності абсолютної істини (Л. Хікмен). Проте, прагматизм, крім реалізації запитів філософії постмодернізму, спирається на всю повноту когнітивного й практичного досвіду людини, не спрощуючи структуру останнього. Прагматизм висуває гіпотези відносно картини світу та моделей, алгоритмів і способів власної діяльності людини, експериментально перевіряє їх ефективність у досвіді пізнавальної й практичної діяльності за допомогою зворотних зв’язків, що дає змогу запропонувати нові, більш релевантні гіпотези щодо реальності як такої та моделей, алгоритмів і способів цієї діяльності. Реалізуючи запити філософії постмодернізму, прагматизм водночас долає звуження структури досвіду людини лише до лінгвістичного і у цьому сенсі є пост-постмодернізмом. Прагматизм розглядає мораль як чинник, який щільно вплетений у діяльнісний досвід людини і має як суб’єктивний, так і об’єктивний виміри, що втілюється у об’єктивний результат і сприяє реалізації важливих для людини цінностей – безпеки, добробуту, здоров’я, задоволеності життям. Моральні настанови та цінності, притаманні індивідам, агрегуються як гіпотези у процесі вироблення спільного рішення у їхній дискусії та взаємодії, оцінюються у результаті сумісної діяльності як своєрідного експерименту зі зворотнім зв’язком і стають звичкою (формою, алгоритмом і способом діяльності). Звички є не лише інструментом діяльності, а й інструментом оцінювання ре-зультатів діяльності і є передумовою як виробництва засобів існування людини, так і створення більш досконалих інноваційних суспільних відносин. Прагматизм спирається на життєвий досвід людини та експериментальну науку і є продуктивною гуманістичною концепцією, що сприяє свободі й добробуту людини. Коли суспільство перебуває у ситуації цивілізаційної трансформації, що супроводжується екологічними катастрофами та війнами, прагматистський підхід є досить ефективним. У даній ситуації суспільство має зосередити максимум можливих ресурсів на виживанні, а також творчому розвитку тих індивідуальних та інституціональних можливостей, що сприяють його життєздатності, зберігають ідентичність та забезпечують свободу людини.
