Аналітично-порівняльне правознавство (Dec 2023)

Компетенція АСЕАН у сфері прав людини

  • V.S. Kyrhizova

DOI
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.06.117
Journal volume & issue
no. 6

Abstract

Read online

Стаття присвячена розгляду компетенції АСЕ­АН у сфері прав людини. Права людини є уні­версальними цінностями, узгодженими країнами світу. Основними опорами міжнародної системи просування та захисту прав людини є регіональ­ні механізми захисту прав людини. Найвидатнішою субрегіональною організацією Азійсько-Тихоокеанського регіону з точки зору останніх подій у сфері прав людини є АСЕАН. АСЕАН - міжнародна міжурядова субрегіональна орга­нізація країн, розташованих в Південно-Схід­ній Азії. Хартія АСЕАН закріпила права людини як основоположний принцип АСЕАН і створила механізм заохочення та захисту прав людини та основних свобод громадян АСЕАН. До загальних принципів, обов'язкових для держав-членів від­несено повагу до основних свобод, заохочення та захист прав людини та заохочення соціаль­ної справедливості. На забезпечення реалізації положень Хартії в аспекті захисту прав людини у було створено Міжурядову комісію АСЕАН з прав людини, яка згодом ухвалила Декларацію прав людини АСЕАН. Але попри доволі значний прогрес в аспекті правого забезпечення компе­тенції АСЕАН у сфері прав людини, практичні проблеми існують до сьогодні. Зокрема, одним з проблемних питань, що й понині існує в рамках Асоціації, є забезпечення прав людини в регіоні. Адже керуючись принципом невтручання у вну­трішні справи держав, АСЕАН не звертає уваги на події, пов'язані з порушенням прав людини на територіях своїх держав-членів. До того ж, АСЕ­АН не має судових органів для розгляду справ про порушення прав людини країнами-членами, як це мають європейські країни. Сама є комісія АСЕАН не має повноважень виносити обов'язкові рішення, розглядати справи чи проводити слідчі візити. Відсутність таких функцій та відсутність обов'язкових вимог щодо незалежності та дос­віду членів AICHR призводять до дискусій. При цьому, найбільше критики зазнає положення, що стосується сфери повноважень для прийнят­тя рішень лише шляхом консенсусу. Адже кожна держава може відхилити будь-яку критику своїх прав людини шляхом вето.

Keywords