Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (May 2025)
Щодо правового захисту цивільного населення під час збройного конфлікту у світлі імплементації норм міжнародного гуманітарного права
Abstract
Стаття присвячена дослідженню основних аспектів щодо правового захисту цивільного населення під час збройного конфлікту у світлі імплементації норм міжнародного гуманітарного права. Автори вказують, що основними міжнародними нормативно-правовими актами, які врегульовують питання щодо захисту цивільного населення в умовах міжнародного збройного конфлікту, є Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (Женевська конвенція IV) 1949 року та Додатковий протокол І 1977 року. Переважна більшість міжнародно-правових норм, що міститься у вказаних міжнародних договорах, реалізується через національний механізм імплементації. Автори зазначають, що поняття «цивільної особи» у міжнародному праві визначено доволі широко, що створює певні проблеми із визначенням правового статусу тієї чи іншої конкретної особи. Цивільну особу можна визначити як будь-яку фізичну особу, яка знаходиться на території воюючої держави і не бере або припинила приймати участь у збройному конфлікті. До цивільних осіб не включаються комбатанти, тобто особи, які мають право брати участь у воєнних діях між державами, члени регулярних збройних сил сторони конфлікту (за винятком медичного і духовного персоналу), партизани за умови відкритого носіння ними зброї під час бою та при розгортанні в бойові порядки перед боєм і за наявності особи-керівника, відповідальної перед стороною конфлікту за їхні дії. Комбатантами можуть бути особи з цивільного населення неокупованої території, що стихійно взяло в руки зброю при наближенні супротивника і не встигло зорганізуватися в регулярні війська сторони конфлікту лише за умови відкритого носіння зброї та поваги до законів і звичаїв війни. До комбатантів відносять поліцейських, прикордонників або аналогічних осіб, що входять до складу збройних сил держави. Автори доходять до висновку, що ратифікація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду є позитивним сигналом у частині правильного тлумачення правоохоронними та судовими органами положень ст. 438 «Порушення законів і звичаїв війни» Кримінального кодексу України. Норми Римського статуту дають можливість більш чітко з’ясувати зміст поняття «закони і звичаї війни». Одночасно із цим постає проблема щодо наявних умінь, знань та навичок у галузі як кримінального, так і міжнародного права співробітниками правоохоронних органів та суддів.
Keywords
