ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР
Abstract
У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт. Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду. Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання. Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.
Keywords
