Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (May 2024)

Історико-правова характеристика Акту Злуки УНР та ЗУНР та його державотворчого потенціалу

  • V. I. Ozel

DOI
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.82.1.16
Journal volume & issue
Vol. 1, no. 82

Abstract

Read online

Стаття присвячена дослідженню передумов та процедурних аспектів укладення 22 січня 1919 р. Акту Злуки УНР і ЗУНР, що стало кульмінацією багатовікових зусиль українців у їх боротьбі за об’єднання своїх історичних національних земель в межах єдиної суверенної незалежної держави — Української Народної Республіки. Процес утвердження соборності українських земель історично розпочався з пошуку підтримки ЗУНР серед політичних еліт Наддніпрянської України. Передвступна угода, укладена між представниками західноукраїнської політичної еліти та новоутвореною Директорією УНР, передбачала порядок ратифікації злуки двох частин України. Прагнення представників ЗУНР щодо рівноправного представництва у вищих органах державного управління, які вони попередньо обговорювали з представниками Директорії, не були реалізовані. Фактично Директорія визнала автономний статус ЗУНР як однієї з областей України під назвою Західна Область УНР. Керівництво Директорії усвідомлювало декларативний характер укладеного Акту Злуки. Парадигма історичної перспективи та паралелей крізь століття повертає нас до необхідності постійного вивчення сильних сторін і позитивного досвіду минулого, вивчення помилок, щоб уникнути їх у майбутньому. Досліджуваний у статті період українського національного розвитку пережив чимало важких випробувань, але це спонукало українців до піднесення національно-визвольних ідей на новий рівень – усвідомлення необхідності національно-територіальної єдності. Лідерам УНР і ЗУНР не вдалося реалізувати ті позитивні устремління, які були закладені в їхньому позитивному русі до єдності держави. Головним недоліком було те, що основні інститути влади УНР залишалися сформованими за імперським зразком. Бракувало професійних і водночас національно свідомих кадрів. Важливим історичним досвідом взаємовідносин двох частин України, який необхідно враховувати у сучасних умовах України, є вироблення спільної національної політики, вектором якої є національні інтереси, суверенітет та захист незалежності та територіальної цілісності держави.

Keywords