Синопсис: текст, контекст, медіа (Mar 2023)
Образ Бориса Грінченка та його контексти у п’єсі Мар’яни Ангелової «Синдром Грінченка»
Abstract
Розглянуто п’єсу Мар’яни Ангелової «Синдром Грінченка», у якій змодельовано авторську художню версію антиутопічного переходу української мови у статус «мертвої», коли нею не послуговуються повсякчасно, а також ситуацію її пригадування та «оживлення». Провідниками такої «реінкарнації» мови у п’єсі слугують унікальний чотиритомний Словник та його упорядник Борис Грінченко. Не випадково жанр твору авторка маркує як «драму словникового запасу». Актуальність дослідження зумовлена тим, що проблема радикального перегляду каталогу ключових для українства персоналій сьогодні напряму пов’язана з напрацюванням деколоніальної української ідентичності, студіями пам’яті, ревізією українського культурного пантеону, який важко уявити без постаті Бориса Грінченка, яка у цей пантеон вписується доволі епізодично. Предметом статті є аналіз художніх стратегій небіографічного письма, задіяних у створенні біографічного образу у сучасній драмі, об’єктом — текст п’єси Мар’яни Ангелової «Синдром Грінченка». Метою є презентація та інтерпретація цікавого драматургічного твору. Цей текст, створений ще 2013 року, інтерпретовано з позицій, актуальних для літературознавства 2023 року, на тлі війни за українську ідентичність у протистоянні російській агресії. Методологія дослідження спирається на теорії ідентичності, сучасні українські memory studies, екокритичні теорії письма. Новизна дослідження вбачається у тому, що текст п’єси проаналізовано вперше, створено шляхи його опрацювання для дослідників-філологів і для сучасних театральних практиків. У результаті дослідження зроблено висновок, що Мар’яна Ангелова апелює до родової колективної мовної пам’яті багатьох поколінь українців, створюючи полісемантичний та поліваріативний образ Словника як її осмисленої та ословленої території. Авторка пропонує безліч художніх антиколоніальних маніфестацій, сконцентрованих довкола репресованих українських літер, забутих значень і змертвілих слів, назавжди знищених цензурою сторінок словника, упослідженої мови, лінгвоциду та ксеноглосної коми. Чотиритомний словник у п’єсі виявляє частотнішу присутність, аніж його біографічний укладач. Натомість образ самого Бориса Грінченка, зберігаючи кілька біографічних мікросюжетів, по суті, втрачає свій актуальний біографізм і набуває міфологічних рис «небесного Грінченка» — «прабатька» сучасної української мовної особистості.
Keywords
