ДОСВІД ЗБИТКУ СВІДКА ТА СУД ЯК ПРОСТІР СПІВПРИЧЕТНОСТІ

Abstract

У статті здійснюється спроба встановлення онтологічних стосунків із суб'єктивними реальностями при застосуванні просторової риторики, йдеться про розуміння та наступність травматичного досвіду. Розуміння розглядається як свідчення, що забезпечується локативною співучастю суб'єкта у події. Статус свідка суб'єкт отримує у перформативному просторі збитку (авангардне мистецтво, акціонізм, судовий процес). Художник чи присяжний засідатель здатний стати свідком травми, забезпечивши дискурс справедливості через мову несемантичних знаків.

Keywords

• свідчення збитку
• досвід
• дискурс справедливості
• подія травми
• локативність
• співпричетність